статья
Євген Баран
"НЕПРоСТІ ЙДУТЬ..."
(Тарас Прохасько. НепрОсті: роман-есей. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ,
2002. - 140с.)
непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або
набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо,
що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому
це можна дізнатися. набути. в такому разі непростими можна стати,
дізнавшись щось.
Тарас Прохасько "НепрОсті"
"НепрОсті" Тараса Прохаська розпочинають нову добу
сучасної української прози - вони забезпечують її актуальність
навіть при відсутності актуальності національної. Вони стають
державою в бездержавному просторі, стають конкретним ландшафтом,
сакральною географією. Франциск - Себастян - Анна - Анна (Стефанія)
- і знову Анна. "Лиця - найкращі сюжети, казав Франциск.
Франциск казав - сюжети не закінчуються і не зникають. Вони можуть
час від часу забуватися" (с.69). Історія людських облич проходить
перед нами. "Є речі, важливіші від долі [...]. Можливо, культура.
А культура - це рід, свідоме перебування у ньому. Франциск попросив
припильнувати, щоби діти Себастяна й Анни обов'язково побували
на цьому місці [...], а інші місця будуть заявлятися з часом.
Адже час - це експансія роду в географію. (с.66).
"НепрОстих" не потрібно інтерпретувати, їх треба, сприймати
"очима серця". Вони допомагають відчитувати / згадувати
власні сюжети. Анна - головне ім'я в сюжетах, відчитаних Прохаськом,
- та, що виявляє ласку [щось магічне є в цьому імені - пригадую
розповіді старожилів, як освячували нову церкву в нашому селі
- стара церква св. Параскевії згоріла - обійшла процесія навколо
церкви і зупинився священик біля однієї жінки: як звати тебе?
- Анна. Обійшли вдруге і знову священик зупинився біля іншої жінки:
Як звати тебе? - Анна. Обійшли втретє і запитує священик в третьої
жінки: Як звати тебе? - Анна... Тоді звернувся священик до парафіян:
Любі мої. Бог хоче назвати нашу церкву іменем Анни, а не Параскевії].
Хоча "НепрОсті" прив'язані до конкретних часових меж:
1913-1951 роки, часова категорія в романі-есеї є умовною ("Життя
настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення.
Так чи інакше воно відбувається повністю" (с.38). "НепрОсті"
- сповнені любові, пройняті любов'ю, наповнені сенсом любові ("Я
люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він,
бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися
всього" (с.37).
"НепрОсті" сповнені гармонії, вони самі є гармонією
у взаємозв'язку життя - смерті, у взаємопереливі сюжетів, які
не нав'язуються, автор пропонує вибирати те, що найбільш органічне
кожному, зокрема: "...нічого і так не мусиш запам'ятовувати,
лапати насильно. Те, що має залишитися, приходить назустріч і
проростає. Така собі ботанічна географія - вичерпність радості
проростання" (с.14).
"НепрОсті" - це також ДОСВІД. Взаємопереливання досвідів,
де кожен є учителем і учнем, вічний кругообіг пізнання досвідів,
що, насправді, завжди є одним: вчитися життю, пізнавати відтінки,
кольори життя.
"НепрОсті" мають щось від сакрального тексту - у них
охоплена, проговорена цільність і цілісність людського буття.
Тому їх хочеться цитувати, вбивати в себе, наповнюватися ними,
розчинятися у них: "така повнота буття, що можна розчинитися
всередині" (с.105).
"НепрОсті" - це новий вимір і новий вияв буття мови.
Чіткість висловлювання, лаконізм, логічна пов'язаність, плинність,
пошуки оптимального відповідника в процесі говоріння - всі ці
риси роблять роман-есей Т. Прохаська величною географією мовлення:
"у кожному періоді - новий сленґ; як нове буття; мови минають
повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше
території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають.
Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми
фразами" (с.104). Щось подібне я чув у виступі В. Медвідя
(20 березня 2003 року, м. Івано-Франківськ): мова - це не те,
чим ми володіємо, а те, що присутнє у нас, інколи мимо нашого
бажання. У недалекому майбутньому, хтозна, ми доживемо до того,
що в спілкуванні обходитимемося мінімальними фразами, жестами...
В одному з останніх інтерв'ю, оприлюдненому на сторінках міської
газети "Західний Кур'єр" (20 березня 2003 року), Тарас
Прохасько зробив цікаве спостереження, що є одним із ключів до
його "філософії буття": "Заглибленість у життя
дає мені враження, що воно є неперервно незмінним. Тепер я можу
сказати напевне, що все життя прожив в одній і тій же - не державі,
ні - в одній і тій же країні [...]. Відсоток героїв, відсоток
злочинців та нейтральних споживачів на цій землі завжди є приблизно
однаковим. І тепер так само легко бути незалежним від усього цього.
Бо справа найперше у внутрішній позиції. І так само тепер, як
це було багато років тому, людина має достатньо підстав бути щасливою...".
Залишається додати ще одну фразу, останню фразу з "НепрОстих":
"Серед усіх доказів існування Бога цей може вважатися найкращим".
Березень 2003 м. Івано-Франківськ.
