статья
Нушаба Аллахвердієва (cтарший викладач кафедри
іноземних мов
факультету міжнародних відносин
Азербайджанського університету іноземних мов)
Французький "Journal Societe Asiatique"
про азербайджанський фольклор
The article is about the interest of Western
countries in the culture of Oriental countries. The proсess began
in the Middle Ages and continued up to the 19th century. In the
19th century M. Akhundov showed the interest in the culture of
West and this was the beginning of a new era of researches connected
with Eastern and Western countries. In 1923 the French magazine
"Societe Asiatique" expressed the interest in the Eastern
culture as well as in Azerbaijan. This magazine ?ncluded the articles
devoted to Azerbaijani culture and especially to Karabakh folklore
[21] and also the national verses "bayaty" were ?ntroduced
to the readers of the magaz?ne.
Стаття знайомить з історією дослідження культури
Близького Сходу. Цей процес розпочався в епоху середньовіччя і
тривав аж до XIX ст. У зазначеному столітті М. Ф. Ахундов узявся
за вивчення західної, зокрема французької культури. Відтоді відносини
Заходу і Сходу набули двостороннього характеру. У 1923 р. французький
журнал "Societe Asiatique" опублікував статті, присвячені
азербайджанській культурі, особливо карабаському фольклору[21]
і жанру усної народної творчості - баяти.
Розглядаючи цю проблему, слід підкреслити, що процес
глобалізації потребує не лише політичної та економічної, а й культурної
інтеграції різних народів на засадах національної культури та
самобутності. Вивчення історії людства переконливо доводить, що
ідея глобалізації була підготовлена поступовим, але неминучим
зближенням чужих і водночас ворожих одна одній цивілізацій. Підвалини
цього процесу закладено вже у середньовіччі з виникненням доволі
інтенсивних культурних контактів між Близьким Сходом та Заходом.
Як це не парадоксально, контури глобального світу почали вимальовуватися
в епоху хрестових походів, коли протистояння Заходу і Сходу досягло
свого апогею. Саме в цей час Європа мала можливість познайомитись
і певною мірою засвоїти духовний спадок народів цього регіону.
Така тенденція взаємовпливу і взаємопроникнення триває, поглиблюється,
розширюється і до сьогодні. Діалектику боротьби-зближення цих
двох цивілізацій досить детально і глибоко розкрито у працях англійського
історика-філософа А. Тойнбі [1]. Автор переконливо доводить, що
саме в середньовіччі було закладено підвалини інтенсивного вивчення
Заходом різних аспектів ісламської цивілізації. Зі свого боку,
підкреслимо, що мусульманський ренесанс, особливо через провансальську
поезію, дав імпульс виникненню і розширенню тенденцій відродження
у Західній Європі.
Проте, аж до середини XIX ст. контакти між Європою
та Близьким Сходом нагадують вулицю з одностороннім рухом: Захід
інтенсивно вивчав та засвоював духовні цінності Сходу, а Схід
з багатьох причин, що не є об'єктом вивчення цієї статті, виявляв
"байдужість" до культурно-наукових досліджень Заходу.
Лише починаючи з середини XIX ст. Близький Схід в особі видатного
азербайджанського драматурга і філософа-просвітителя Мірзи Фаталі
Ахундова звернувся до різних аспектів науки і культури Заходу.
З того часу відносини Заходу і Сходу набули двостороннього характеру:
ці дві культури почали взаємно вивчатися, зазнаючи взаємовпливів.
Щоправда, зі встановленням радянської влади в Азербайджані
було порушено нормальне і природне зближення народів різних регіонів.
Змінилися пріоритети у вивченні і засвоєнні культурно-духовних
цінностей. Головна увага приділялась ідеологічним питанням: досліджувалися
твори лише "прогресивних", у кращому випадку, нейтральних
в ідеологічному сенсі художників слова.
Політико-ідеологічна ситуація в Радянському Союзі
вплинула на способи і можливості вивчення художньо-культурних
цінностей Радянських народів Близького Сходу: крім європейських
фахівців з тих чи інших питань східної культури, у процес вивчення
Сходу залучались і представники східних народів, які були змушені
емігрувати до європейських країн. Таким чином, у вивченні культур
мусульманських народів Закавказзя і Середньої Азії, поруч з традиційним
поглядом "ззовні", було вже бачення "зсередини".
Однак такий вид співробітництва існував і до встановлення
радянської влади на території колишньої Російської імперії. Але
він мав епізодичний характер і істотно не впливав на хід і суть,
а також на зміст і якість досліджень культури і літератури Близького
Сходу. Залучення вимушених емігрантів до цього процесу кардинально
змінило ситуацію. Як правило дослідниками були високоосвічені
інтелігенти, які не лише знали тонкощі рідної культури, а й досконало
володіли європейськими мовами, що звичайно сприяло адекватному
відтворенню художніх досягнень східних народів. Тому, на нашу
думку, 20-30-і роки минулого століття є початком нового етапу
у вивченні культури народів Близького Сходу на Заході.
З огляду на це привертає увагу діяльність французького
журналу "Journal asiatique" - друкованого органу "Societe
Asiatique" ("Азійське товариство") у Парижі [2,3,7,8,12]
. Перший номер журналу побачив світ у 1910 році [2]. Поява цього
науково-популярного часопису заклала підґрунтя всебічного і системного
вивчення культури близькосхідних, у тому числі й азербайджанського,
народів не лише у Франції, а й, певною мірою, у всій Західній
Європі. Активна участь у діяльності журналу азербайджанських вчених,
як М. Шахтахтинський [18], І. Мелікоф [19], Дж. Гаджибейлі [20]
сприяла поглибленню і розширенню знань французького читача про
азербайджанську літературу та історію, створило передумови для
більш адекватного уявлення про історію культурних пріоритетів
на Близькому Сході. Річ у тім, що для європейського, в тому числі
і для французького читача, цей регіон насамперед є ареалом арабської
та перської культур. Проте, як відомо, тюркський елемент був визначальним
фактором у розвитку близькосхідної мусульманської культури. Знайомство
французьких читачів з духовними досягненнями азербайджанського
народу сприяло подоланню цього дисбалансу.
Статті, надруковані на сторінках "Journal
Asiatique", ґрунтовно висвітлювали питання історії, культури
та літератури Азербайджану. Але насамперед у центрі уваги авторів
публікацій стояли проблеми азербайджанського фольклору, в якому
щонайповніше втілено світосприйняття і духу народу. Серед досліджень,
присвячених усній народній творчості, особливе місце належить
статті Дж. Гаджибейлі, присвяченій вивченню карабаського фольклору.
Стаття було відведено фактично увесь січнево-березневий номер
"Journal Asiatique" від 1933 року [2].
У вступній частині статті [3, 3-5] зазначається,
що це дослідження підготовлено російською мовою ще до революції
1917 р. для фундаментальної і узагальнюючої праці відомого тюрколога
В. Радлова [22]. Однак відомі події завадили публікації цієї колекції.
Дж. Гаджибейлі змушений був перекласти свою статтю французькою
мовою для "Journal Asiatique".
Дослідження азербайджанського вченого складається
з 33 розділів і є незамінним джерелом для європейських етнографів,
які вивчають особливості художнього світовідчуття близькосхідних
народів на прикладі азербайджанської культури. Автор не обмежується
вивченням і викладенням науково-теоретичних питань карабаського
діалекту, а на численних експресивно і поетично забарвлених прикладах
з карабаського фольклору намагається створити динамічну картину
духовного світу азербайджанського народу. Дж. Гаджибейлі виявив
причину утворення різних діалектів азербайджанської мови і тим
самим заклав підґрунтя для азербайджанської діалектології [4,
25]. Але щодо теоретичних положень, то особливу увагу привертає
порівняння дослідником карабаського діалекту азербайджанської
мови з південним діалектом французької мови [5, 33-37]. Отже,
він фактично відкрив новий порівняльно-типологічний напрям у дослідженні
діалектів різносистемних мов.
У квітнево-травневому номері "Journal Asiatique"
за 1928 рік опубліковано велику добірку азербайджанських баяти
у перекладі пані Шацької. Баяти - жанр усної народної творчості
- чотиривірш з ліричним змістом.
На той час вивчення фольклору в Азербайджані перебувало
у стадії свого становлення, і ще не були розроблені критерії збирання,
визначення адекватного варіанту, а також тривала робота з носіями
зразків усної народної творчості. Пані Шацька, не обмежуючись
перекладом азербайджанських баяти французькою мовою, запропонувала
на сторінках журналу також азербайджанські оригінали [6, 42-150].
Тим самим вона методом порівняння французького варіанту з оригіналом.
Такий метод подання поетичних зразків уможливлює
виявлення помилок і недоліків перекладу. Їх можна систематизувати
у певний спосіб.
1. Переклади пані Шацької грішать необ'єктивністю.
Як наслідок спотворюється смисл оригіналу, порушуються граматичні
закономірності французької мови.
2. Головна поетична особливість азербайджанських
баяти полягає у їхньому змісті й лаконічності. Пані Шацька не
змогла зберегти цієї особливості оригіналу.
3. Недостатнє знання азербайджанської мови та особливостей
азербайджанського поетичного мислення завадили дослідниці підібрати
досконаліші варіанти перекладу азербайджанських баяти. Внаслідок
цього у французького читача може скластися хибна думка про цей,
дійсно видатний жанр азербайджанського фольклору.
Опублікувавши свої переклади азербайджанських баяти
у квітнево-травневому номері "Journal Asiatique" за
1933 рік, Дж. Гаджибейлі намагався створити у читачів адекватне
уявлення про поетичні особливості і можливості цього жанру. Врахувавши
позитивний досвід пані Шацької, Дж. Гаджибейлі також поряд з перекладом
вмістив оригінал. Знання азербайджанської мови, а також винятково
тонка поетична інтуїція дозволила перекладачеві підібрати художньо
досконаліші варіанти баяти. При перекладі Дж. Гаджибейлі демонструє
не лише досконале знання французької мови, а й особливості французької
поезії. Як відомо, французька поетична мова з самого початку свого
становлення, наприклад, у творчості Ф. Війона, до сьогодні відрізняється
винятковою простотою висловлення і максимально наближається до
розмовної мови. Принагідно зазначимо, що мова азербайджанських
баяти з огляду на це перегукується з високими зразками французької
поезії. У своїх перекладах Дж. Гаджибейлі зміг поєднати здавалося
б те, що поєднати неможливо: з одного боку, він зберіг особливості
поетичного мислення і висловлення зразків азербайджанського фольклору,
а з іншого - не порушив закономірностей літературної французької
мови.
Підсумовуючи, слід підкреслити, що переклади цього
автора, зберігаючи поетичні особливості азербайджанського фольклору,
водночас є утвердженням французької поезії.
Використана література:
1. Тойнби А. Дж. Цивилизация перед судом истории: Сборник / Пер.
с англ., И.: Айрис-прес.- Москва, 2003.- C. 173.
2. Meillet A.Kanga K.E.An. English-Avesta Dictioneary.Bombay,
1909.- P. 578; "Journal Asiatique". - N1.- Paris, 1910.
janvier.- Р 31; mars.- Р. 177.
3. Raymond Schwab.Le Zend-Avesta,L`Exemplaire personnel d`Anquetil
Duperron."Journal Asiatique",- N2.- Paris, 1926.- april.-
Р. 123; mai.- Р. 132. .
4. S?rkaroglu ?. "Frans?zlar?n Nizami haqq?nda ilk m?lumat?
v? sairin t?rcum?l?ri".- Bak?: Elm v? h?yat, 1970.- N 8.-
31s.
5. Sultanl? ?. Nizaminin Leyli v? M?cnun poemas? v? Q?rbi Avropa
?d?biyyat?, Az?rbaycan m?kt?bi.- Bak?, q?z N 4, 1947.
6. Zeynalov ?. Frans?z ?d?biyyat?nda S?rq, Bak?: Elm, 1996.- 156
s.
7. Bazin L. Les etudes turques, Journal Asiatique.- Paris, 1973.-
t 261.- 143 p.
8. Bouvat L. Un journal politique et litteraire en turc-azeri.
Journal Asiatique.- Paris, 1903.- 253 р.
9. Cohen G. Le Roman de la Rose.- Paris, 1973.- 527 р.
10. Grand dictionnaire universel.- Paris, t. VI, 1878, 746.
11. Gastonnier J. Le theatre Azerbaidjanais. France - islam, mai,
1925.
12. Lazar G. Henri Masse , Journal Asiatique.- Paris, 1969.- t.
257, 209 p.
13.Веселовский А.Н. Избранные статьи.- Ленинград, 1939.- 648 с.
14.Гезалов А.П. Произведение Ахундова на французком языке.- Баку,
1985.- 22 с.
15.Григорева Т. Логунов В. Японская литература.- Москва, 1964.-
420 с.
16.Исмайылов Р. Азербайджано-французские литературные связи.-
Баку:
Язычи, 1983.- 220 с.
17.Марр Ю.Н. Чайкин К.И. Хагани, Низами и Руставели. В 2-х томах,
-Тбилиси, 1966. - 246 с.
18."Turk-azeri dilind? bir siyasi ?d?bi q?zet". - Moskva,
1903. - S?h. 47.
19 "La Fleur de la Souffrance. Recherche sur le sens symbolique
de Lale dans la poesie mystique turco-iranienne". Journal
Asiatique, Paris, 1967.- P. 359.
20."La Fleur de la Souffrance. Recherche sur le sens symbolique
de Lale dans la poesie mystique turco-iranienne". Journal
Asiatique, Paris, 1967.- P. 359.
21."Le dialecte et le folklore du Karabagh". Journal
Asiatique. Paris, 1933.- Janvier.- P.31.
22."Тюрксько-татарська колекція" (Paris, 1918.- P. 344
