статья
Дубравка Ушневич
Духовний сіонізм:
Концепція Ахад Гаама
Засновником “езотеричного”, “таємного”, “духовного” сіонізму
був Ахад Гаам (“Один з народу”, псевдонім А. Гінцберга). Вже
в першій своїй праці “Не тим шляхом” (1889), присвяченій філософському
обгрунтуванню сіонізму, він вказував в якості “єдиної та виключної
цілі” Тори Мойсея створення “національного колективу” на його
“історичній землі”. Тут вводилася категорія “народу” як
єдиного “у всіх своїх поколіннях”, до того ж “окремі особистості”
з кожного з поколінь аналогічні “маленьким клітинкам у живому
організмі”. В цілому ряді трактатів – “Позитивне та негативне”
(1891), “Передчасне та запізніле” (1891), “Жрець та Пророк” (1893)
та ін. – Ахад Гаам поступово підводить читача до прийняття сіонізму.
Вихідна філософська позиція його – певний абстрактний розвиток
духа – “спіритуальний еволюціонізм”.
Природа, згідно з “духовним” сіонізмом, є тільки випадкова
гармонія непримиримих протиріч. В душі людини борються протилежні
начала: абсолютне зло, в котрому “нема жодної іскри добра”,
та “абсолютне добро”, котре “бридить” суєтними дрібницями цього
світу (див.: Ахад-Гаам. Избр.соч., М., 1919, т.1, с. 123). Відповідно
і дух співтовариства нестійкий та мінливий, кидається у крайнощі
“то вперед, то назад”, а буває й таке, що, не знаходячи “матеріальної
форми” для втілення, цей дух “блукає” у “неоформленому стані”.
Звідси – народ живе не за законами логіки і пізнання соціального
розвитку неможливе, неможливе й існування об’єктивних закономірностей
розвитку природи та суспільства.
В цьому хаосі, в цій “квазі–гармонії” непримиримих протиріч можуть
знайти вихід ТІЛЬКИ ЄВРЕЇ, бо їх шлях національного “Я”
наперед “визначений та передбачений першопочатковою його сутністю”.
А сутність ця, за іудаїзмом, полягає у визнанні існуванні “НАДНАРОДУ”,
для котрого все оточуюче слугує сходинками, і ними він буде сходити
все вище та вище, не звертаючи уваги на розміри шкоди для всієї
“маси нижчих істот”. Єврейська “етнічна геніальність”
забезпечує право на світове панування. “Країна Ізраїлю повинна
охопити всі країни землі, для того, щоб виправити світ Царством
Божим”.
Послідовник Ахад Гаама Франц Розенцвейг намагався поєднати
його ідеологію з філософемами екзистенціаліста М. Бубера та неокантіанця
Г. Когена. Він конструює наступну схему: стосунок Бога до світу
– “творіння”, відношення Бога до людини – “одкровення”
(“об’явлення”), відношення людини до світу – “спасіння”.
Графічна комбінація цих двох трикутників (Бог, світ, людина –
один трикутник; творення, одкровення, спасіння – інший) становит
знамениту шестикутну “зірку спасіння” Давида.
Євреям дане “вічне життя”, в той час як європейським,
“потенційним” народам приготовлений тільки “вічний шлях”.
Євреї, за термінологією цього автора, завжди “біля цілі Історії”,
європейці – завжди “на шляху”. Привести їх цей шлях повинен до
іудейського Царства Месії, маяком котрого слугує “зоря
спасіння”. Історія – ілюзія, “межицарствіє”, вона тільки
для неєвреїв. Євреї зараз , в цю епоху Історії, є у світі
“представниками, свідками Царства”.
Відповідно за законом, прийнятим Кнесетом Ізраїлю в березні 1971
р. , “євреєм є особа, яка народилася від матері – єврейки та
не сповідує іншої віри, крім іудейської, або особа, навернена
в іудаїзм”.
